Церква має бути українська – За що воюють наші діти?

Несподіване проведення одразу двох соборів Української православної церкви (Московського патріархату) – спочатку нібито планувалися винятково збори мирян, духовенства та єпископату – вже стало головною інформаційною сенсацією 27 травня. Адже, на відміну від зборів, саме собори мають право вирішувати питання про майбутнє церкви.

Відразу після закінчення собору інформаційні ресурси не лише в Україні, а й у всьому світі зарясніли заголовками про незалежність Української православної церкви (Московського патріархату) від самого Московського патріархату. Однак жодних документальних доказів такої незалежності у рішенні собору ви не знайдете. У ньому йдеться виключно про рішення змінити статут УПЦ (МП), який переповнений формулюваннями про зв’язок Української православної церкви та Російської православної церкви (РПЦ), а сама Українська православна церква позначена – так, у власному статуті – як самоврядна частина Російської православної церкви.

Довоєнна фотографія. Київ, Києво-Печерська лавра, 27 липня 2013 року. Московський патріарх Кирило (ліворуч), президент Росії Володимир Путін (другий зліва), а напроти учасники синоду УПЦ (Московського патріархату), серед яких митрополит Онуфрій (другий справа)
Довоєнна фотографія. Київ, Києво-Печерська лавра, 27 липня 2013 року. Московський патріарх Кирило (ліворуч), президент Росії Володимир Путін (другий зліва), а напроти учасники синоду УПЦ (Московського патріархату), серед яких митрополит Онуфрій (другий справа)
Але хоча б спробуємо припустити, що ці пункти зі статуту дійсно будуть вилучені. Чи випливає з цього, що УПЦ справді стала незалежною?

Ні, не випливає. Для того, щоб церква стала незалежною, вона має – це ми добре знаємо з досвіду останніх років – отримати томос із визнанням своєї автокефальності. Такий томос Православна церква України (ПЦУ) отримала від Вселенського патріарха Варфоломія. Але він дав томос не якійсь окремій православній конфесії, а всій спільності українського православ’я. Більшість духовенства та єпископату УПЦ (МП), однак, не погодилася брати участь в Об’єднавчому соборі у святій Софії 2018 року, і навіть тепер, у час масштабної війни, синод УПЦ (МП) продовжує наполягати на правильності цієї позиції.

Українська православна церква (МП), втім, була не згодна не лише з томосом. Вона не сприйняла рішення Константинопольського патріарха, який оголосив Україну власною канонічною територією та визнав порушення у попередньому рішенні про передачу Київської митрополії РПЦ. Жодних змін у цій позиції Української православної церкви (Московського патріархату) я не побачив.

Відтак УПЦ (МП) продовжує вважати Україну канонічною територією РПЦ.

Але в цьому випадку з проханням про визнання автокефалії УПЦ (МП) має звертатись до Синоду РПЦ на чолі з патріархом Кирилом. Подібний процес ми спостерігаємо зараз між Сербською православною церквою та Македонською православною церквою. Сербський патріарх Порфирій привіз у Скоп’є томос, яким визнається автокефалія Македонської православної церкви. Тільки ось патріарх Кирило – не патріарх Порфирій. І ніякого томосу він, як ви розумієте, до Києва не привезе.

Голова УПЦ (Московського патріархату) митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року
Голова УПЦ (Московського патріархату) митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року
Добре, давайте пофантазуємо. Припустимо, що Російська православна церква визнала, що не може більше утримувати УПЦ (МП) та погодилася з її автокефалією. Чи означає це, що Українська православна церква – тепер незалежна церква?

Ні, не означає. Томос, який видасть Московський патріарх, має бути підтверджений Вселенським патріархом. А Вселенський патріарх не підтвердить цього рішення з однієї простої причини: він не вважає Україну канонічною територією Російської православної церкви (на відміну від Північної Македонії, яку він вважає канонічною територією Сербської церкви). А без підтвердження Вселенського патріарха – подобається це комусь чи ні – жодної автокефалії у православному світі не буває.

Московський патріарх Алексій I 52 роки тому видав томос про автокефалію

Православної церкви Америки. Але тодішній Вселенський патріарх Афінагор цього рішення не визнав та засудив «неканонічний курс» РПЦ. Результат – переважна більшість православних церков світу так і вважає Православну церкву США частиною Російської православної церкви.

І така ж сама доля чекає на Українську православну церкву (МП) навіть у випадку згоди РПЦ – без підтвердження томосу Вселенським патріархом вона так і залишиться частиною РПЦ. Які б зміни до статуту не вносилися її соборами і які б рішення не ухвалювалися в Москві.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *